Німецькі вівчарки: про породу, дружбу та відданість

Німецька вівчарка: зовнішність і темперамент

Стандарт породи

Стандарт породи було розроблено 1891 року. Німецькою вівчаркою міг вважатися собака із загостреними вухами, подовженою мордою і пухнастим хвостом, опущеним донизу. Середній зріст — 50-55 см. Кольори допускалися: чорний, білий, сірий, жовто-рудий, однотонний або з мітками. Порода поділялася на три типи: жорсткошерсті, гладкошерсті та довгошерсті. Відтоді стандарт дещо змінився.

FCI висуває такі вимоги до породи:

зріст і вага: кобель 60-65 см, вага 30-40 кг, сука - 55-60 см, вага 22-32 кг;

характер: урівноважений, собака впевнений у собі, доброзичливий, легко навчається, з міцними нервами;

очі: темні мигдалеподібні;

вуха: стоячі, загострені, вушні раковини дивляться вперед;

прикус: сильний, ножицеподібний;

хвіст: спадає вниз плавною дугою до, щонайменше, скакального суглоба, але не виходить за середину плесна;

шерсть двох типів: остьова шерсть із підшерстям або довга остьова шерсть із підшерстям;

забарвлення: чорно-жовте, чорно-сіре, чорно-руде, чорне однотонне, зонарно-сіре, зонарно-руде.

Екстер'єр безумовно важливий. Але першим у списку дискваліфікуючих вад у стандарті стоїть агресивна або надмірно полохлива поведінка. Саме врівноважений характер, а не колір шерсті або довжина хвоста робить німця німцем.

Зараз порода розділилася на дві лінії: робочу та виставкову. Для першої більше важливі витривалість і спритність, для другої — відповідність візуальному стандарту з сильно опущеною спиною. Вважається, що перші більш енергійні та підійдуть для активної роботи, а другі — більш спокійні, для життя в сім'ї. Варто зауважити, що виставкова лінія все частіше зазнає критики, адже вівчарка — це насамперед робочі характеристики.